15.02.2017, 13:22

«Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові і Україні, допомагати іншим…» – це уривок з девізу Пласту. А для героя нашого інтерв’ю це, свого роду, девіз в житті.

Депутат міської ради, свободівець, приватний підприємець, а від недавна і ветеран АТО – Петро Гавриш.

Ми зустрілись з ним, щоб в якійсь мірі відкрити для себе завісу внутрішніх переживань людини яка пройшла війну.Deputat Gavrysh military

Що сподвигло Вас залишити цивільне життя, сім’ю і відправитись на Схід?

В моєму вчинку немає нічого звитяжного, все просто, мені не личило ховатись за чужі спини і придумувати собі якусь хвороту. В той момент це був мій обов’язок.

Тоді чому ж Ви звільнилися зі служби?

В часі становлення українського війська, розформування добровольчих батальйонів, тобто створення якоїсь, свого роду, вертикалі нас забрали з фронту в тил. І чесно сказати з цього часу, не побоюсь цього слова, почалась якась нудь. Бо ціла «копиця» снайперів, військових, які мають не один десяток років служби за плечима, і хлопців, які виходили з оточення, словом, все добірне товариство залишили в казармі штани протирати. І ця невизначеність могла тривати дуже довго. Я звільнився, бо зрозумів, що тут від мене буде більше користі. Не буду «завертати в папірці», але я попритягав чимало необхідних речей і допомоги необхідної у бойових умовах. Не секрет, що солдат від держави часто отримував «благословення» і зброю (інколи без патронів), а все решта — спорядження, розвантажувальне для магазинів і набоїв, кобуру, ремінь, все, і навіть шкарпетки, то справа рук рідних, близьких, волонтерів та небайдужих українців. У всякому разі у мене було саме так. Я в жодному разі не кажу що наша війна на Донбасі це результат «не такої» політики, це результат системної розрухи армії вже протягом багатьох років.

Чи змінило Вас АТО?

Ні. Це звичайно не якась попсова віха, це не те, щоб змінити місце роботи. Ясна річ, що свій відбиток воно зробило і так легко не вивітриться, воно повторюється в голові якось хвилеподібно, ти ніби вже про все забув і пережив, а потім знов з’являються сни з усіма деталями, якісь спогади, переживання. Хоча це мене вже не зачіпає так як колись. Взагалі прийнято, що кожен хто брав участь у бойових діях повинен проходити психологічні зрізи хоча б один раз в рік.

543564578

Ви доволі позитивна людина. Чи були моменти коли вам було страшно?

Звичайно. Я все-таки жива людина! Я у собі класифікував 3 етапи страху. Наш батальйон займався розвідувальною та антидиверсійною роботою. Тому коли впереддень нарізали задачі мені, в якийсь момент аж запирало дух, ніби не вистачало кисню. Вже коли ми від’Їжджали на місце роботи, то життя ніби проходило перед очима. Дивно, але на цьому етапі ми з хлопцями найбільше жартували. По приїзду на місце приходив спокій. Кудись зникало все зайве з голови, підвищувався рівень уваги, загострювались всі відчуття, — надходив емоційний штиль. Хоч серед нас багато кремезних дядьків, але кожен тамував у собі страхи, кожен припускав, що це може бути останнє завдання. Тому, повертаючись в частину і бачачи що всі живі, здорові — пташки починали співати десь в душі. Це були моменти невимовного щастя.

Відомо, що війна робить з людей крайніх атеїстів або глибоко віруючих людей. Як це було з Вами?

Я не можу сказати, що війна докорінно щось в мені змінила, вона дала мені можливість укріпитися у своїй вірі. Хоча направду так і є, нейтральних там не було. Саме там я спростував для себе твердження, що мораль то похідна тільки від релігії, це не правда, мораль — то результат виховання і бажання кращого відношення до себе.

Що б ви хотіли сказати нашому суспільству?

В першу чергу хочу сказати, що ми обов’язково переможемо! Ми вже перемогли, адже наш ворог був певен, що ми здамось без бою, із розрухою в армії у нас не було шансів. Хто б міг подумати, що народ акумулює свій внутрішній ресурс і підніме армію фактично з нуля. До цієї війни причетний кожен з нас, кожен хто дав копійку, хлібину чи просто добре слово. Повірте, підтримка людей прямо пропорційно впливає на бойовий дух. Коли ти її відчуваєш то розумієш, що не тільки для держави ти воюєш, не для якогось політичного формування не за Конституцію чи прапор. Ти воюєш за цих людей, які тобі вдячні вже сьогодні, не на параді, а в побуті. І коли збирається воєдино хвала рідних, суспільства і Бога, ти розумієш, що робиш правильну справу.

Відправити в FacebookВідправити в Twitter